Перед Вами действующая модель солнечной системы. В натуральную величину.
Слева вверху звук и скорость, справа вверху дата.



Код можно взять у P_I_Fa

текла краплина сонця по твоїм плечі,
і мрії шлях стікав із нею глибше вниз,
не буду ситим без твого тепла вночі,
і цілим я не є без поцілунків (віршів) нашої весни!...

--------
У проміжках світла і тіні, шо грають у хованки під стелею нашої ночі, та дивна двовимірність настельного простору манить у світ, де всі голі думки і поезії в прозі ожили, нам шось говорять, і нам витворюють те, що іскрою світлою й гарячою між нас пролітає, проскакує і нас прошиває /наскрізь/ через ті миті долі, якими ми є вже зав’язані в ціле, шикуючи наші дні в один час, а час — в шляху рівного і довгого простір, що мав лиш початок, а має лиш (по)рух вперед та угору, і матиме сади незгасаючих квітів на нових розхрестях.. і там поростуть нові віти, і їм ми з тобою вже будем батьки... і діди...

до смерті і довше дзвенітиме вітер по скронях,
шоразу, як з вуст твоїх питиму день,
А свіжим ковтком ніч жагучу у себе залиєм,
...до смерті і довше - співати нам наших пісень!

здер з неба місяць хмари пальцями уділ
і зорями в рядок вписав у колискову мокрі рими,
і в тіло твоє жар вливав очей блакитних голий зір,
і моїм духом подих твій дзвенів над всі вершин

і мариш, і шукаєш,
і прагнучи торкнуть рукою, силу всю вкладаєш,
і вгору зводиш очі, крила розпрягаєш,
і коли тонеш в ній - нічого вже не знаєш...

Die Nacht kommt langsam, durch die Tore,
die deine SMS in in mir errichtet:
die wollen sehen, spüren, uns von da erleben,
wo der verschmelzte Mond über Bettränder überläuft.

Der Schein kommt über uns und deckt die Körper,
Das Licht beschleunigt rasche Atemzüge zwischen uns,
Der leise Wind holt unsren Sinnen Tropfen kaltes Wasser
Und See wird zur Luft, und schlummert auf dem Monde - über uns....

бурхливі кроки в бік початку ночі,
і подих в унісон з твоїх очей стрілами,
і дотик мрії,що садом квітне нам на підвіконні -
то пише Всесвіт вірш - між нашими тілами.

...а вчора п’яний дощ відстукав пальцями свій танець по даху авто,
як ти подрімуючи у моїх обіймах,
набрала оскарів, за ролі, в наших всіх кіно.
зі мною, у долонях..

в зеленій тиші марева весни
тебе цілунками обліплю на світанку
і не вгамую твого тіла новизни,
і у твоїх обіймах рук я не потомлю!

в вершини зліплю хіть із наших тіл,
з долин твоїх наллюся ранніх рим коханням,
і залюбки розчинюся на вістрі твоїх стріл,
шо слеш з очей - на зустріч наших (вічних) літ єднання..

1009
До тебе зранку я засяю синім зором,
З подушки вичавлю в долоню, позіхнувши,
все море поцілунків з ночі мокрих,
і твої п’ятки залоскочу я ранковим соло(м).

коли до світанку ближче, ніж до півночі і спати вже просто немає сили (і бажання), шукаєш в собі все нові закутки, якими до тебе ше не був повернутий. і знаходиш лиш один висновок: що їх немає! Вже нема. Давно нема.

1109
Пиво-шмиво, шури-мури,
мрії-сни, і балачки,
а без тебе ся не хоче,
в сон податись аж до рання..

і в тиху пору, і в святу ніч,
мене до себе завше клич,
над гори залунай гарячою струною,
по ній я вічністю стечу - прозорою рікою..

22/09
моя ти альфо і моя омего,
моїх обійм найбільш жаданий раю,
тобою марю, мрію тихо. По тобі згораю,
коли твоє "сумую" здаля чую, стиха.